10 маловідомих фактів про Івана Франка (ВІДЕО)

Іван Франко

27 серпня. Цього дня у 1856 році на цей світ прийшов Іван Франко.

1. Перший маловідомий факт стосується імені письменника. Насправді вдома і в рідному селі Нагуєвичах Франка звали зовсім не Іваном чи Івасиком, а Мироном. Відоме оповідання «Малий Мирон» є повністю автобіографічним.

До того ж, прізвище Франко звучало з наголосом на першому складі, але через співзвучність його з прізвищем фашистського диктатора Іспанії Баамонде Франко компартійна верхівка розпорядилась перенести наголос у прізвищі Івана Франка на останній склад і тільки таким дозволити вживати його в радянській літературі. З тої самої причини відбулось доволі унікальне перейменування м. Станіславів та кількох сел на комбіновану назву з імені і прізвища героя увічнення: Івано-Франківськ.

Іван Франко у дитинстві

2. У журналі учнів першого класу Дрогобицької гімназії 1867 року, де вчився Іван Франко, в графі, де зазначалось, яке класний керівник передбачає майбутнє свого вихованця, вказано, що це май­бутнє ще не визначене. В обох семестрах по­ведінка учня визначена як гідна похвали, тобто писалося «Obyczaje - chwalebne». Пильність визначена словом - витривала. Далі йшли оцін­ки, тобто поступи в науці. Ті поступи в другому семестрі у Івана Франка були відмінні (celujacy) у релігії, латинській, руській, німецькій мові, а також з географії та історії та природничих наук. Поступ у польській мові був визнаний як chwalebne, а каліграфія задовільною.Загальна «кляса», тобто загальний ступінь успі­шності Івана Франка була визначена номером 2 в обох семестрах. Подальші успіхи дозволили Іванові посісти перше місце у списку учнів третього класу та бути звільненим від плати за навчання.

3. Перше кохання Франка - до попівни Ольги Рошкевич. Вона добре володіла німецькою і французькою мовами, захоплювалась збиранням етнографічних матеріалів, мала друковані праці. На початках юнак навіть не знав, як з Ольгою поводитися. Не вмів сидіти за столом, між першою і другою стравами зривався, не вмів танцювати. До того ж думав, що дівчина, в яку закохався, має говорити якось незвично, а тому перші листи до неї писав німецькою мовою.

Батьки Ольги спочатку заохочували її дружбу з Іваном, втім після арешту Франка його заручини з Ольгою були скасовані. Попри заборону зустрічатись, Іван та Ольга ще протягом десяти років через друзів листувалися, їй він присвятив IX поезію у ”Зів’ялому листі”: ”Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі, незгоєні рани, невтішні жалі...” Ольга Рошкевич теж кохала Франка. Її останнім проханням було, щоб листи від поета поклали їй у труну, під голову — як найдорожчий скарб її життя.

Програма "Голос історії": день за днем (тексти, відео, аудіо)

4. В їжі Франко був невибагливий: на сніданок — кава з булкою, на обід — квашені овочі та легкий суп з додаванням квасу, кропиви, грибів. Він ніколи не палив, а випити міг хібащо пива чи чарку вина «Золота Ріца».

5. За життя Івана Франка гучно вшановували тільки двічі: у 1898 р. з нагоди відзначення 25-річчя його творчої діяльності, та у 1913 р. - з нагоди її 40-річчя. Перші урочистості відбулись в залі готелю «Жорж» і вони співпали в часі з відзначенням громадськістю 100-річчя поеми «Енеїда» Івана Котляревського. Для других урочистостей знаменною стала подія, коли вже важко хворого Івана Франка супроводжував і допомагав зійти на сцену Консерваторії сам митрополит Андрей Шептицький.

6. Серед найбільших жертводавців Івана Франка було студентство, академічна молодь, яка постійно організовувала збирання коштів і накопичувала їх у банку «Дністер», щоб потім передати письменникові. За ці кошти було куплено земельну ділянку і будувався на ній дім Франка. Саме академічна молодь піднесла Івану Франку чималий за розмірами лавровий вінок з чистого срібла з дарчим надписом «Великому учителеві українське студентство 1873-1913». У той час як Івана Франка професори не допустили до викладацької діяльності в університеті, цей вінок став для Франка особливо цінною відзнакою.

7. Франко-перекладач зробив дуже потужний внесок: серед його перекладів - твори давньої вавілонської поезії, давньоіндійської, давньоарабської, давньогрецької літератур; переклади з німецької («Фауст» Й. В. Гете, 1882), французької, англійської, польської, італійської літератур. Окремо треба відзначити великий цикл перекладів з істориків давнього Риму, над яким поет працював в останній рік свого життя (серпень 1915 – березень 1916 рр.). Франко перекладав також українські народні пісні німецькою мовою, допомагав М. С. Грушевському з німецьким перекладом «Історії України-Руси».

8. Іванові Франку належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви «українці» замість «русини» — так традиційно називали себе корінні галичани. В «Одвертому листі до галицької української молодежі» Франко писав: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…»

пам'ятник на могилі Івана Франка

9. Період останнього десятиліття життя Франка — дуже складний. За розповідями сина Андрія: «у цей період батька переслідував дух померлого дідуся, який бив його золотим молотом по руках…» «Протягом 14-ти днів я не міг ані вдень, ані вночі заснути, не міг сидіти, і, коли, проте, не переставав робити, то робив се серед страшенного болю» — писав Іван Франко. За таких обставин, за неповний рік до смерті Франко творить 232 поетичні переклади і переспіви, обсягом близько 7000 поетичних рядків.

10. Спочатку поховали Івана Яковича в чужому склепі. Лише через 10 років останки Франка були перенесені в окрему могилу, відому своїм пам'ятником, на якому Франко-каменяр «лупає сю скалу».

twitter.com facebook.com vkontakte.ru