Голос історії. 17 травня. Василь Лісовий

Василь Лісовий

17 травня 1937 року - народився Василь Лісовий, філософ, дисидент, політв'язень. Організатор самвидаву в 1960-х рр.

Один з організаторів самвидаву в 1960-х роках, у 1972-му Василь Лісовий виступив із протестом проти арештів шістдесятників. Одинадцять років відбув у концтаборах Мордовії, на засланні в Бурятії. Реабілітований у 1989 році.

У дитинстві не раз чув розповіді про революцію 1917-20 (запам'яталися слова матері: „От ходили з портретом Шевченка, співали українських пісень, за це нас і покарали"), колективізацію і голодомор. Почуте суттєво відрізнялося від історії, якої вчили у школі.

1962 закінчив історико-філософський факультет Київського університету, викладав філософію в Тернопільському медичному інституті, 1966—1969 навчався в аспірантурі Київського університету за спеціальністю логіка, викладав у Київському університеті. З 1969 — співробітник Інституту філософії АН УРСР. 1971 захистив кандидатську дисертацію на тему „Логіко-філософське дослідження побутової мови".

Виготовляти і розповсюджувати самвидав почав у 1961 році.

Разом з Є. Пронюком Лісовий у 1972 році видав №6 самвидавського журналу „Український вісник", відновленого ними з метою дати громадськості інформацію про заарештованих і відвести від них звинувачення у виданні попередніх випусків.

До того ж, Лісовий написав „Відкритий лист членам ЦК КПРС і ЦК КП України". Він закінчувався так:

„... „справа Добоша" — це вже просто справа, обернена проти живого українського народу і живої української культури. Така „справа" дійсно об'єднує всіх заарештованих. Але я вважаю себе теж причетним до такої справи — ось чому прошу мене також заарештувати і судити". (Ярослав Добош — громадянин Бельгії, який у кінці 1971 зустрічався з шістдесятниками у Львові й Києві, був заарештований КДБ, а після розкаяння в пресі й по телебаченню — видворений).

Програма "Голос історії": день за днем (тексти, відео, аудіо)

На друкарській машинці в червні — липні 1972 було виготовлено понад 100 екземплярів листа і складений список людей, яким передбачалося вручити їх. Але 6 липня 1972-го Пронюк був заарештований з кипою відбитків по дорозі від машиністки. Лісовий встиг наступного дня відіслати один власноручно надрукований екземпляр на ім'я Л. Брежнєва, один — віднести у відділ листів ЦК КПУ на ім'я В. Щербицького, ще один — вручити секретареві парткому Інституту філософії.

Тоді ж Лісовий був викликаний до Інституту і затриманий, 8 липня виключений з КПРС, а 9-го заарештований. Одразу після арешту була звільнена з роботи в Інституті педагогіки його вагітна дружина Віра Лісова-Гриценко (народила сина Оксена 21 липня).

Лісовий не вважав себе винним у вчиненні злочину. Київський обласний суд 6 грудня 1973-го засудив його до семи років позбавлення волі в таборах суворого режиму та трьох років заслання за ст. 62 ч. 1 КК УРСР.

Карався в таборах Мордовії ЖХ-385/3 (п. Барашево, 1974-1975), № 19 (пос. Лесной). У кінці 1976 разом з іншими політв'язнями переведений на Урал: ВС-389/37, пос. Половинка, до середини 1978; № 35, ст. Всесвятська, Пермська обл. Покаранням за перехід на статус політв'язня утратив рахунок.

1979 етапований на заслання в пос. Нова Брянь Заіграєвського р-ну Бурятської АРСР. Унаслідок протесту проти введення радянських військ в Афганістан був засуджений за „дармоїдство" до 1 р. таборів суворого режиму. Решту заслання відбував у пос. Ілька того ж району. Працював токарем на авторемонтному заводі. На заслання приїхала дружина Віра з дітьми Мирославою та Оксеном.

Звільнений у липні 1983. За часів незалежності Василь Семенович повернувся до Інституту філософії Національної академії наук України. Доктор філософських наук, автор численних книг і публікацій з питань культури, історії, політології, громадянського суспільства.

Пішов з життя 20 липня 2012 року.

twitter.com facebook.com vkontakte.ru