Голос історії / 23 січня: народився Богдан Ханенко

23 січня 2019 р.

Варвара та Богдан Ханенки

23 січня 1849 року - в селі Лотоки Суразького повіту Чернігівської губернії (нині Брянська область) народився Богдан Ханенко, колекціонер та меценат.

Походив із знатного козацького роду Ханенків. Батько його, колезький секретар Іван Іванович Ханенко, був нащадком гетьмана Правобережної України Михайла Ханенка. Мати - Катерина Богданівна Нілус, була дочкою генерал-майора. Сам Богдан був старшим з чотирьох дітей подружжя Ханенків.

Освіту Богдан Ханенко отримав на юридичному факультеті Московського університету. Потому переїхав до Санкт-Петербурга, де зайнявся адвокатською практикою. У столиці він потрапляє в художнє середовище, відвідує зібрання художньої інтелігенції, зустрічається з відомими художниками — Айвазовським, Шишкіним, Крамським, Куїнджі та зарубіжними антикварами. Він починає скуповувати предмети мистецтва, що в ті часи було модною практикою.

Захоплення Ханенка підтримала і його дружина Варвара з роду Терещенків, з якою він познайомився у Москві й одружився в 1874 році. У весільну подорож вони вирушили у Європу, відвідуючи найбільші художні галереї Італії, Німеччини, Франції. На найбільших мистецькіих аукціонах, зав’язують стосунки з антикварами Парижа, Рима, Флоренції, Відня, Берліна, Мадрида, Мюнхена, Варшави, Неаполя. Ця подорож поклала початок унікальній колекції творів мистецтва, яка згодом лягла в основу п’яти київських музеїв.

Тоді ж виникла думка про музей. Ханенко вважав, що «мати, наприклад, картину Тиціана чи грецький мармур V ст. і не показувати ці речі — це те ж саме, що привласнити собі одному неопубліковані твори Пушкіна, Гете чи Шекспіра. Творіння геніїв за своєю суттю не повинні належати тим, хто ними володіє». Його облаштовують у Києві, куди у 1885 році переїжджають Ханенки. На вулиці Алексіївській (нині Терещенківська, 15) зводиться особняк, який з часом перетворюється в загальнодоступний художній музей. Над оздобленням будівлі працював відомий художник Врубель. Поруч будується семиповерховий будинок для здачі квартир у найм, кошти за які використовуються для утримання музею.

За 50 років Ханенки зібрали 1200 художніх творів, а також багату бібліотеку з мистецтвознавства. Богдан Ханенко був також засновником і незмінним головою першого в Києві публічного музею — Київського художньо-промислового та наукового музею, підпорядкованого Товариству старожитностей та мистецтв. До його експозиції входили й унікальні речі, знайдені під час розкопок, зокрема — бивень мамонта із Кирилівської стоянки.

Після революції цей музей було спочатку перейменовано в Перший державний музей, а в 1930-ті роки з нього відокремились сучасний Національний музей історії України і Національний художній музей України. Колекції Ханенків були основою і для створення у 1964 році Музею історичних коштовностей та Державного музею українського народно-декоративного мистецтва. Деякі з їхніх матеріалів зберігаються у Київському музеї російського мистецтва, Державному музеї-заповіднику Києво-Печерська лавра, Полтавському краєзнавчому, Одеському археологічному музеях.

Богдан Ханенко помер у червні 1917 року. 26 листопада 1916 року він склав заповіт, згідно з яким колекція зарубіжного мистецтва дарувалася Києву. У заповіті було застереження, що музей має носити їхнє ім’я, а Варвара Ханенко має залишитися довічним розпорядником колекції та будинку й повинна закінчити справу їхньою життя — підготувати зібрання до перетворення його на міський музей.

Варвара Ханенко не пристала на пропозицію виїхати до Німеччини і там відкрити музей на привілейованих умовах, а звернулася в 1918 році до Української Академії наук з проханням прийняти подарунок на умовах її чоловіка. Правда, спочатку зібрання було названо «Другим державним музеєм», потім на два роки йому було повернуто ім’я засновників. Згодом, за більшовиків, це рішення було скасовано «за відсутності за Ханенками революційних заслуг, так чи інак пов’язаних зі служінням пролетарській культурі».

У пам’яті сучасників Богдан і Варвара Ханенки залишилися і завдяки своїм добрим справам — вони утримували лікарні для бідних, пологові будинки, заснували торгові школи (чоловічу і першу в Росії жіночу), опікувалися археологічними розкопками та «Фондом дамського комітету»

За матеріалами УІНП

twitter.com facebook.com