Голос історії / 30 квітня: народилася Олександра Єфименко

Олександра Єфименко


30 квітня 1848 року — народилась Олександра Яківна Єфименко, українська історик, етнограф. Перша жінка — доктор історії в Російській імперії.

Олександр народилась в Архангельському краю, у 1857 р. вступила до жіночої гімназії, де старанно вивчала російську і загальну історію, географію, математику, фізику, німецьку та французьку мови. За успіхи й зразкову поведінку її рік у рік нагороджували похвальними грамотами.

1863 р. Олександра отримала атестат з відзнакою, і їй присвоїли звання домашньої вчительки. Вона вивчає історію губернії, разом з вихованками опрацьовує архівні матеріали про життя і звичаї жителів Півночі. Спілкується із засланими. 1870 р. бере шлюб з одним із них – студентом Харківського університету народником П. Єфименком. За це її звільняють з педагогічної роботи, встановлюють поліцейський нагляд, перевіряють листи, забороняють виїжджати без спеціального дозволу. Молоде подружжя зазнає нестатків.

Протягом 1870 – 1873 pp. вона уклала словник місцевих говірок, збірник матеріалів про правові звичаї північних народів, надрукувала ряд статей, зібрала матеріали для таких ґрунтовних праць, як «Артели Архангельской губернии», «Народно-юридические взгляды на брак», «Сельская женщина» та ін.

У вересні 1874 р. Єфименки переїхали в Самару, а згодом – до Чернігова. Петро Савич працював редактором місцевого земського збірника, як і раніше, із статистичними матеріалами.

Саме з Україною пов’язаний період розквіту творчих сил і таланту О. Єфименко – жінки-історика, вченого яскравого самобутнього обдарування. її ім’я стало відомим серед фахівців, а також широкого кола читачів.

1879 р. подружжя оселилося в Харкові – великому економічному, політичному й культурному центрі України. Там працювали такі видатні вчені, як мовознавець О. Потебня, математик А. Ляпунов, історик Д. Багалій та ін. З ними Єфименки підтримували дружні стосунки. Вони розпочали творчу співпрацюй з ученими Києва, що був визнаним центром документальної розробки української історії. Видавничу діяльність київської Тимчасової комісії для розгляду давніх актів очолював відомий учений, професор В. Антонович, який, за словами Д. Багалія, став «заочним керівником О. Єфименко». 1882 р. було засновано часопис «Киевская старина», то об’єднав наукові сили всієї України., Використовуючи безцінні матеріали Київського центрального архіву, О. Єфименко підготувала свої перші праці з історії Правобережжя.

Проживаючи в Харкові, подружжя організувало історичний гурток, який згодом перетворився на харківську школу {української історіографії, брало активну участь у роботі історико-філологічного товариства, заснованого при університеті.

Хоч за походженням вона була росіянка, всі, хто знав її особисто, засвідчували шанобливе ставлення О. Єфименко до українства. Г. Хоткевич у своїх спогадах зазначав, що ця росіянка «зуміла стати гідною дружиною Петру Савичу й кровно зрозуміли і його, і його суспільність». А С. Русова писала: «Сама за походженням росіянка, вона вся віддалась проблемам українського народу і своїм талановитим пером показала в російській пресі несправедливе ставлення до його національних прав... Ця чужинка з далекої Півночі спромоглася так глибоко зрозуміти нашого південного, такого суто національного українського філософа, як Г. Сковорода, і лі праця найкраще пояснює його філософію».


Програма "Голос історії": день за днем (тексти, відео, аудіо)


Як справжній учений, О. Єфименко не раз ставала на захист українства. 1880 р. в журналі «Слово» вона опублікувала статтю «Малороссийский язык в народной школе» з вимогою до міністра освіти Сабурова запровадити в українських школах викладання рідною мовою. Наступного року в журналі «Неделя» надрукувала статтю «По поводу украинофильства», присвячену українській культурі та інтелігенції. А 1906 р. побачила світ двотомна праця «История украинского народа», що охоплювала період від найдавніших часів і до XIX ст. Ще через рік виходить книга «История Украины и ее народа», яка, по суті, була підручником для молоді. За видатні успіхи в галузі історії Харківський університет присвоїв їй звання професора і почесного доктора історії.

О. Єфименко була однією з основоположниць жіночого руху в Україні: Заснувала товариство «Трудящих жінок», де виступала з доповідями та лекціями, брала участь у роботі Харківського видавничого комітету, сприяючи швидкому випуску недорогих популярних книжок, а також консультувала працівників міської бібліотеки щодо систематизації її фонду.

Зважаючи на думку громадськості та великий внесок О. Єфименко в історичну науку, їй 1910 р. було присвоєно ступінь доктора російської історії.

Плідно працюючи, Олександра Єфименко виховала п'ятьох дітей. Діяльна натура О. Єфименко була сповнена нових планів і творчих задумів,— роки та рецидиви захворювання, що час від часу повторювались, не паралізували її енергію. Однак цім планам не судилося бути здійсненими. Події громадянської війни не обійшли стороною і далекий хутір на Харківщині. В ніч з 17 на 18 грудня 1918 р. на хутір напали бандити, які звіряче вбили Олександру Яківну разом із донькою.


twitter.com facebook.com