Голос історії/ 4 січня: народився Павло Житецький // ВІДЕО

4 січня 2019 р.

Павло Житецький

4 січня 1837 року – в Кременчуці на Полтавщині народився Павло Житецький, філолог, педагог і громадський діяч. Один із основоположників українського мовознавства.

Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету, довгий час викладав у Колегії Павла Галагана.

Досліджував історичну фонетику української мови, автор «Нарису звукової історії малоруського наріччя» (1876). Вивчав Пересопницьке Євангеліє («Опис Пересопницького рукопису ХVI ст.», 1876), першим показав значення «Енеїди» Івана Котляревського для формування нової української літературної мови. Автор шкільних підручників: «Теорія твору з хрестоматією» (1895), «Теорія поезії» (1898), «Нариси з історії поезії» (1898).

1859-го Павло Житецький був одним з організаторів студентських заворушень у Київській духовній академії. Крім того, зібрав інформацію про поліцейсько-шпигунські порядки в цьому закладі і опублікував її в лондонському «Колоколі» Герцена. Кинувши академію, вступив до Київського університету Св.Володимира. Разом з Володимиром Антоновичем, Тадеєм Рильським, Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким, Павлом Чубинським та іншими організовує і бере активну участь в діяльності київської «Громади» (1861).

Дійсний член Історичного товариства Нестора-літописця (1879), Наукового товариства імені Шевченка (1903), член-кореспондент Петербурзької академії наук (1898), доктор російської словесності (1908). Свого часу без його участі не обходився жодний захід на пошану Тараса Шевченка. Співпрацював із часописом «Київська старовина». Приятелював із Михайлом Драгомановим. Саме за зв’язки з останнім потрапив у списки неблагонадійних, складені Міністерством народної освіти після Емського указу 1876-го. Його звільнили з колегії і поновили тільки після клопотання засновника колегії Григорія Галагана. Однак, гоніння не припинялися, довелося на деякий час залишити Київ і викладати в Петербурзькому університеті (1880-1882).

У розмові з одним із чиновників Павло Гнатович зазначив: «Свого українофільського другосповідання я ні від кого не приховував і не приховую. Не тільки я сам українофіл в сенсі просвіти народу, збереження його культури, мови, літератури, але й дітей своїх навчу».

«Гросмейстером від філології» називав Павла Житецького Микола Лисенко. А ще науковця називають першим істориком української мови. Автор близько 30-ти ґрунтовних праць з історії української мови, літератури і фольклору. Зробив вагомий внесок у розробку принципів і критеріїв українського правопису. Обґрунтував концепцію безперервного розвитку українського народу, його мови і культури з часів Київської Русі.

Сергій Єфремов писав про нього: «Видатний український вчений. Разом з тим був і живим, чутливим громадянином своєї батьківщини, який болів її болями, хто на собі відчув до певної міри її гірку долю».

Після інсульту в 1893-му в Павла Житецького не діяла права рука. Аби продовжувати наукову діяльність, навчився писати лівою. Боротьба з хворобою забирала багато сил в останні роки життя. «Читаю і пишу не менше 10 годин в день. Так проходить день за днем, тиждень за тижнем у виснажливій боротьбі з собою», – писав він у листі до сина.

В останні роки життя мешкав на Андріївському узвозі, в будинку №34. Після другого інсульту в 1909-му році він не міг самостійно ходити, але до останніх днів зберігав ясний розум і здатність розмовляти.

18 березня 1911 року Павла Гнатовича не стало. Поховали видатного мовознавця на Байковому цвинтарі. З прощальним словом від друзів виступила Олена Пчілка.

За матеріалами УІНП, Музей Максима Рильського

twitter.com facebook.com