Настав час врешті позбутися так званих еліт, які ой як далекі від розуміння українського національного інтересу

12 лютого 2019 р.

Пропагандисти усіх мастей, які звинувачують українських націоналістів у нібито розпалюванні національної ворожнечі між Україною та Польщею, а також усі, хто ведеться на цю дешеву демагогію – читайте уважно: у польському місті Щецин відкрили пам’ятник «жертвам українських націоналістів 1939-1947рр». І зробили це не місцеві представники якихось маргінальних шовіністичних угруповань. Це відверто антиукраїнське дійство освятили своєю присутністю представники політичної еліти Польщі – духовенство, державні діячі, муніципальні чиновники. А за сам «пам’ятник» заплатив Інститут нацпам’яті Польщі, себто він був офіційно профінансований з польського бюджету.

То хто ж розпалює міжнаціональну ворожнечу між обома країнами? Відповідь очевидна, особливо після старої українофобської пісні директора польського Інституту національної пам’яті Шерека, яку той «заспівав» на шабаші: мовляв, Волинь і Галичина - східні землі Польщі, а УПА - винуватець «волинської різні».

Втім, з поляками наразі все зрозуміло. Так виглядає, що Їм вигідна слабенька, знекровлена олігархами Україна, бідні українці, які виконують у Польщі «чорну» роботу, бо така країна, на їхню думку, не становить загрози польському пануванню в Східній Європі. Ще трохи, і вслід за совєцькою та теперішньою московською пропагандою, злочинами вони визнають будь-яку боротьбу за незалежність України.

Звісно, Москва, так би мовити, аплодує стоячи таким діям. І дуже дивно, що цього не бачить Варшава, яка вже не раз ставала жертвою Московії через послаблення України.

Але ще більше дивує позиція теперішньої влади в Україні. Точніше її повна відсутність. Адже поляки нас відверто випробовують на міцність: немає адекватної відповіді — ідуть далі.

Вперше вони запустили таке «тестування» за президентства Кучми, розгорнувши кампанію, аби Україна покаялася за Волинь. Але через тверду позицію націоналістів Кучма тоді «не підписався» за таку ідею, Польща побачила Україну сильною і притихла. Однак згодом влада почала виявляти слабкість: від появи у Львові Цвинтаря орлят з відверто антиукраїнськими символами (так званий меч-щербець) – до «колінопреклоніння» теперішнього Президента перед маніпулятивним пам'ятником жертвам «волинської різні».

Що потрібно робити в цій ситуації? Згадаймо лише новітню історію. У 1918 році Річ Посполита почала збройну агресію проти новоутвореної української держави ЗУНР. Роком пізніше завдала удару по УНР з заходу, в той час як більшовики душили її зі сходу. У 1921 році поділила українські та білоруські землі з большевиками тощо.

Відтак, по-перше, Україна ще кілька років тому мала б підготувати дзеркальний закон, яким визначила б злочини Польської держави проти України. Якщо наші сусіди хочуть розмовляти з нами такою мовою— то в нас предостатньо аргументів.

По-друге, після таких, м’яко кажучи, недружніх випадів, Україна мала б жорстко реагувати і на дипломатичному фронті: від нот протесту – до паузи в дипстосунках.

Однак наша влада зайняла позицію очікування та «перечікування».

Але, як свідчить історія, коли держава не спроможна дати відповідь на приниження, її принижуватимуть дедалі більше. Ніхто у цьому світі не поважає морально слабких, економічно нерозвинутих і не здатних постояти за себе.

Чи наважилася б Польща вживати таку риторику стосовно Німеччини, хоча німці під час війни вчиняли масові розправи над поляками? Зате до суверенної України вона і далі ставиться як до своєї колишньої колонії. Апетити сусідів за таких обставин лише зростатимуть і може дійти до того, що вони взагалі заперечать право українців на власну державу.

Тому давно настав час перестати ховати голову у пісок і врешті позбутися так званих еліт, які ой як далекі від розуміння українського національного інтересу.

Олег Тягнибок, голова ВО "Свобода"

twitter.com facebook.com